ВСТУП

Аналізуючи літературу та досліджуючи особливості й спрямованість практичної діяльності Церкви саєнтології (за допомогою включеного спостереження, проведення інтерв'ю тощо), автори дотримувалися основоположних принципів академічного релігієзнавства, а саме:

- історизму, тобто послідовного дослідження феномену релігії взагалі і певних конфесій зокрема, починаючи від їхніх витоків і до розкриття зрілого стану в їхній еволюції;

- об'єктивності — науково обгрунтованого, фактологічного, аналітичного підходу до вивчення феномену релігії, без привнесення якихось довільних суб'єктивних суджень і висновків, емоційних оцінних підходів;

- позаконфесійності — безоцінного, нейтрального ставлення до будь-якої релігійної течії;

- плюралізму в поданні історії, теорії, практики будь-якої релігії, однакового ставлення до кожної з них, поважання світоглядних, конфесійних орієнтацій послідовників усіх релігій, не визнаючи якоїсь конфесії єдино "істинною", "правдивою", "своєю" або "неправдивою", "фальшивою", "ворожою";

- правочинності, тобто визнання в оцінках діяльності різних релігійних спільнот тільки правових положень, зафіксованих у Конституції України й міжнародних правових актах щодо релігії: права на свободу совісті; рівноправності громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії; відокремлення Церкви (релігійної організації) від держави; відокремлення школи від Церкви (релігійної організації); недопустимість використання релігії для розпалювання міжконфесійної і міжнаціональної нетерпимості та ворожнечі.

Ми не приймаємо опійних оцінок релігії, характерних для марксизму, і розглядаємо її як неодмінну складову духовного розвитку людства, яка дає йому можливість осягнути свою екзистенційну ситуацію у світі, відігравати роль символів життєдіяльності, слугувати засобом не відходу людини від світу, а входження в нього.

3

У своїх висновках ми виходимо також із тих теоретичних засад, що нинішнє релігієзнавство оперує об'єктивними (нейтральними щодо певних релігійних традицій) критеріями для визначення релігії, а не базується на тих чи інших схемах, напрацьованих на основі аналізу однієї, авраамістичної релігійної традиції, як це було до середини XIX ст. Бачення релігії як віри в те, що існує Бог-творець (надприродна сутність), якому поклоняються віруючі за допомогою певних обрядів та молитов і який визначає подальшу долю кожного, перестало бути всеоб'ємним. Адже у деяких релігіях, наприклад, буддизмі (тхеравада) чи джайнізмі, немає Верховної Істоти, але ніхто не заперечує їхню релігійну сутність. Більше того, є релігії (як правило, східного типу), де відсутня звична дихотомія природного і надприродного (даосизм, конфуціанство та ін.).

Тому сучасне релігієзнавство відходить від "звуженого підходу до витлумачення суті релігії лише як віри в надприродне".¹ Релігія усе більше претендує бути не формою буття надприродного, а буття людини в світі, підтвердженням її входження у світ, самоусвідомлення себе як його невід'ємної часточки. "Саме тому вона не забирає, а утверджує в людині людське".² Тому закономірно, що "будь-яка релігійна система виступає не картиною світу, а картиною людини".³

Вихід за "доктринально-теологічне" сприйняття релігійності (на чому базуються авраамістичні релігії) стимулювало збільшення уваги до внутрішнього світу людини, її інтуїції та переживань. Наприклад, визначення релігії як відчуття "абсолютної залежності" (Ф. Шлєйєрмахер) чи як "засобу спілкування з надприродним Началом, входження в його світ" (А. Колодний) свідчать про антропологізацію розуміння релігії.

Практично всі релігії у XX ст. пережили потужний процес еволюції, у результаті якої як традиційні, так і новітні релігійні утворення поступово зміщують акцентації від об'єктивної реальності "ззовні" до суб'єктивних переживань і психологічного

¹ Колодний А.М. Релігія // Релігієзнавчий словник. — К.: Четверта хвиля, 1996.
² Там само.
³ Академічне релігієзнавство. — К.: Світ Знань, 2000. — С. 18.

4

комфорту. Тому традиційні і форми поклоніння віддаленому Богу-Спасителю, який обіцяє спасіння "наприкінці віків", нині активно конкурують із "набуттям гарантій уже в цьому житті". Це дозволяє сучасним релігієзнавцям України визначати, що "особливістю релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини сили, а такий її особистісний стан, який можна назвати станом самовизначення у світі, здобуття людиною самої себе. Будь-яку релігійну систему характеризує віра в трансцендентне і система зв'язків з ним. З огляду на це, особливістю релігії є те, що вона постає не у формі когнітивного, а як засіб позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і не піддаються логічному аналізу.

Але головна суть релігії не в тому, що вона дає можливість людині усвідомити свою причетність до Всесвіту, а в тому, що служить засобом самовизначення її у світі на основі відчуття наявності в собі якогось надприродного начала і віри в можливість свого прилучення до Вищої Сутності не з допомогою раціо чи якоїсь обрядової дії, а через містичну інтуїцію, так зване ейдетичне бачення. У релігії людина усвідомлює своє ставлення до світу насамперед через відношення до граничних основ особистого буття. У ній природні й історичні об'єкти одержують роль знаків людських символів і ціннісних орієнтирів, а людина здобуває можливість відчути свою причетність до всесвітніх процесів, що є продуктом дії якихось незбагненних, реально існуючих Вищих Сил".¹

Викладене дозволяє нам виділити такі базові аспекти новітніх утворень, які можна визначати як релігійні:

1. Доктринальний аспект вірувань, що повинен включати в себе повний комплекс віровчення із обов'язковими трьома елементами — Вища Сутність, Людина і Життя;

2. Ритуальний аспект — сукупність обрядів і ритуалів, що чітко кореспондуються з релігійною парадигмою;

3. Визначення кінцевої мети життя, його сенсу, які досягаються вирішенням конкретних духовних завдань;

¹ Колодний А.М. Релігія // Релігієзнавчий словник. — К., 1996 — С. 279.

5

4. Організаційний аспект, який може мати як екуменічну, так і закриту спрямованість.

Враховуючи це, при аналізі саєнтології як релігійного вчення досліджувалася наявність таких атрибутивних ознак цього релігійного комплексу:

- Релігійна свідомість, яка розуміється як спосіб відношення віруючого до світу через систему поглядів і почуттів, смисл і значення яких становить віра у вищу реальність, яка виходить за межі фізичного світу (Бог, Верховна Істота, Вічність, Абсолют тощо), або ж віра у певний принцип чи закон (наприклад, віра в існування душі та її переселення). Релігійна свідомість, як певне світорозуміння, світогляд і світоставлення включають декілька аспектів: онтологічний (забезпечує найзагальніші уявлення про світ); екзистенційний (включає людину як суб'єкт сприйняття та життєдіяльності); гносеологічний (процес і методи взаємозв'язку онтологічного і екзистенційного).

- Релігійна діяльність, яка розуміється як певна система обрядів і церемоній, дотримання визначених ритуалів, уніфікований процес засвоєння певних знань, за допомогою яких віруючі вступають у контакт, досягають союзу із певною Вищою Реальністю чи краще розуміють її, духовно і фізично зцілюються, долають особистісні чи колективні труднощі.

- Релігійні відносини (етика), які виявляють себе перш за все у нормах поведінки віруючих, що базуються на розробленій системі моральних принципів і мають як вертикальний вектор (людина — Вища Істота), так і горизонтальний (людина — людина).

- Релігійні інституції — громади віруючих, які об'єднуються для ефективнішої реалізації і втілення релігійних переконань, роз'яснюють і оберігають основи віровчення. Особливостями релігійних інституцій є більш-менш єдина духовна практика, постійне (чи не постійне) членство, контроль за веденням віруючими духовного способу життя (пов'язаного із розуміння сенсу життя), ієрархічна (чи общинна) структура. Важливою характеристикою релігійної інституції є також її пізнаваність і вирізнення із середовища подібних інституцій.

6

Одне із головних питань, яке, напевно, ставлять перед собою усі, хто так чи інакше знайомився із саєнтологією — Чи це релігія? Ми це питання можемо навіть розширити — Чи правомірно, базуючись на сучасних релігієзнавчих методиках, згідно із чинним законодавством України, міжнародними правовими актами та поданими для аналізу джерелами, реальною обрядовою практикою саєнтології, — класифікувати саєнтологію як релігію, а відтак громади саєнтологів в Україні як релігійні?

Відповідь на зазначене питання потребує розкриття усього віронавчального комплексу саєнтології (подається нижче). Але, забігаючи наперед, зазначимо, що сучасні релігієзнавчі методики, чинне законодавство України та міжнародні правові акти дозволяють класифікувати саєнтологію як релігію, а громади саєнтологів в Україні як релігійні.

7