Сотеріологія³

Саєнтологічне вчення про спасіння теж відрізняється від аналогічних ідей авраамістичних релігій. Останні, як відомо, наділяють людину двома іманентними імпульсами: добрим і злим. Вони перебувають у постійній боротьбі — подібно до постійної вселенської боротьби, що відбувається між Богом і Сатаною. Тому головною метою життя людини є подолання свого негативного єства шляхом точного дотримання законів Тори, прийняття віри про воскресіння Ісуса Христа чи прийняття віри в Аллаха і виконання його заповідей. Проте кожного разу спасіння відбувається вже після смерті віруючого — "наприкінці часів".

У саєнтології, як і в деяких східних релігіях, спасіння досягається шляхом зростання духовного усвідомлення індивідуума. Повне спасіння тетана, що називається "повною свободою", досягається лише шляхом виконання релігійних практик саєнтології і означатиме повне звільнення тетана від циклу нових втілень. Сам Хаббард також неодноразово підкреслював, що джерелами саєнтології є Веди, Дао, Будда, Ісус, Магомет, іудейські

³ Вчення про спасіння

19

ідеї, а також низка філософів.¹ Але з усіх цих напрямів Хаббард вважав найближчим своє вчення до буддизму — це "безпосереднє продовження роботи Гаутами Сідхардха Будди".² З іншого боку, "саєнтологія принесла першу релігійну технологію для подолання нагромадженого за багато років грандіозного нехтування духом",³ що бачилося Хаббардом як поєднання чесності і точності Будди із впертістю, продуктивністю і практицизмом Г.Форда. Щодо співвідношення саєнтології і "західними релігіями", Хаббард вважав, що його вчення знаходиться "на значно вищому рівні у порівнянні із західними релігіями".⁴

Тому не можна повністю ототожнювати саєнтологічне вчення із східними релігійними традиціями. Адже вихідною точкою саєнтології є беззаперечна практична користь для індивіда, що реалізується перш за все протягом життя. А тому метою саєнтологічних практик є контроль і керування реальністю (а не остаточне звільнення від неї). Удосконалення індивіда до стану оперуючого тетану не нівелює його егоцентричність⁵ (на що спрямовані більшість східних релігій чи психотехнік), а навпаки, розвиває самоусвідомлення себе як беззаперечної самоцінної причини дійсності. "Причина над життям, думкою, матерією, енергією, простором і часом, що усвідомлює себе причиною і бажає нею бути", має "власне безсмертя" яке усвідомлює.⁶ А така постановка питання вже явно суперечить головним буддійським установкам, незважаючи навіть на те, що

¹ Религиозные истоки саентологии // Саентологическая религия: истоки, церемонии, проповеди и службы.- New Era, 1999. - С. 8-13; Саентология. Теология и практика современной религии. - С. 131; Хаббард Л.Р. Надежда человечества. Текст лекции и глоссарий. — Golden Era, 2002. — С. 6-9 та ін.
² Див. "Учебник священика-добровольца".
³ Саентология. Теология и практика современной религии. — С. 131.
⁴ Хаббард Л.Р. Надежда человечества. Текст лекции и глоссарий. — Golden Era, 2002. — С. 5.
⁵ Хоча в порівнянні з християнством ніби спрощує його особистісність, оскільки демонструє її у вигляді формул і показує як чітко організовану модель, що легко сприймається й усвідомлюється людьми з науковозорієнтованим світоглядом.
⁶ Что такое Саентология? Всесторонний справочнк по самой быстрорастущей религии в мире. — С. 95.

20

сам Хаббард при обгрунтуванні саєнтологічних принципів неодноразово посилався на вчення Будди. Про це достатньо багато написано й у науковій літературі, яка характеризує саєнтологію.¹

Незважаючи на різність у трактуванні "повного звільнення" людини, вплив східних релігійних традицій на саєнтологію був значним. Тому можна стверджувати, що це неорелігійне творення синктретичного типу поєднує у собі найбільш придатні для самовдосконалення людини релігійні напрацювання, наявні в духовній скарбниці людства. Тим більше, як уже нами відзначено, саєнтологічна концепція є принципово відкритою, має похідний характер від прагматичної мети виживання людства, що, власне, й спричиняє успіх саєнтології.

Ще раз підкреслимо, що наявність східних мотивів (що приваблюють сучасну західну людину не лише своєю екзотичністю, але також й розмиванням прірви між людиною і Богом, людиною і світом, Творцем і творінням), аж ніяк не суперечить суто західному єству саєнтологічного вчення: раціональним обґрунтуванням його методології, опертю на наукові здобутки, використанню наукових концепцій і розробок, використанню технологій (спеціального обладнання — електропсихометра), конкретній досвідно досяжній

¹ Наведемо лише невеликий фрагмент із праці сучасного російського дослідника П.Берснєва: "Метою буддійського вчення, а також вчення адвайти-веданти є вихід за межі світу бажань в трансцендентну сферу (реальність, що перевищує наше звичайне розуміння і недосяжна органам нашого сприйняття). Мета ж саєнтології — світ задоволення бажань, світ успіху і перемоги в сфері відносно контрольованої ілюзії. ... "Бодхі" в буддизмі — це осягнення природи вищої реальності, трансцендентної основи буття. Причому це осягнення передбачає не просто уявлення про цю реальність, а повну самореалізацію в якості самої абсолютної реальності. ... Усвідомлення природного початкового джерела розуму... Це велике звільнення від тісних кордонів его-свідомості і его-програм, прорив за межі особистості, обмеженої інтересами власного виживання, особистості, що пристрасно "прив'язує" щось до свого ілюзорного "его". В той час, як стан клір, який Хаббард ототожнював зі станом бодхі, передбачає безсмертя з повним самоусвідомленням, пам'яттю і здатностями духу, що не залежить від плоті. Дет. див.: Берснев П.В. Философия сайентологии и религиозно-философские учення Востока (формирование и распростаранение учення Рона Хаббарда) // Религиоведение. — 2004. — № 1. — С. 170.

21

прагматичній меті, егоцентричності вихідного і конечного пункту, принципово діяльнісній установці. Адже в ході духовного зростання особистості росте її здатність давати відповіді і приймати рішення, що торкаються життя, духу і вічності, росте і впевненість у правоті прийнятих рішень. Зрештою індивідуум починає усвідомлювати себе духом, який незалежний від плоті, і який починає усвідомлювати, що він буде жити, зберігши свою пам'ять і самобутність. Це стає можливим при повному осягненні сьомої динаміки і досягненні восьмої динаміки — виживання у формі Нескінченності чи Верховної Істоти.

Поглиблюючи своє розуміння восьми динамік, тетан може збільшити свою здатність до сопричетності й виживання. Саєнтологія виділяє розуміння як сутність, що складається із трьох елементів: афініті, реальності й спілкування.¹ Ці елементи у віровченні складають "трикутник АРС", у якому кожний із них є вершиною рівностороннього трикутника. Афініті — це рівень приязні чи сприяння, своєрідний емоційний стан людини, при якому вона переживає почуття любові чи приязні до чогось чи когось. Під реальністю розуміється те, що "здається існуючим". Насправді, за вченням саєнтології, реальність — це форма згоди. Реально те, що ми погоджуємося приймати в якості такого. Третім, найважливішим, елементом є спілкування, обмін ідеями. Рівень спілкування індивідууму виказує первісний показник його духовного стану. Якщо людина уникає спілкування і замикається у собі, то є велика небезпека збільшення труднощів у її житті. Трикутник АРС є складовими розуміння. Вони взаємозалежні, тобто коли зникає одна складова, зникають й інші. Коли росте одна із складових, ростуть й інші.

Коли тетан досягне всієї повноти афініті, реальності й спілкування по всіх восьми динаміках, тоді настане повне розуміння життя й повне духовне усвідомлення.

У більш широкому контексті, завдяки духовному спасінню індивідуума, саєнтологія пропагує повне перетворення світу і створення цивілізації, де "немає божевілля, злочинності і війни, де

¹ Дет. див.: Саентология: Настольная книга. Из работ Л.Рона Хаббарда. М, 2001. — С. 85-101.

22

здібний може процвітати і де чесний може мати права, де людина має змогу піднятися до більших висот".¹ Таким чином, саєнтологія не уникла спільної для всіх релігій і навіть соціальних філософій (соціалізм, комунізм тощо) декларації побудови (трансформації існуючого) суспільства, заснованого на принципах справедливості чи божої мудрості.

¹ Саентология. Теология и практика современной религии. — С. 16.

23