Саєнтологічна етика

За вченням саєнтології, жодна людина не може бути духовно вільною чи навіть просто досягнути успіху в щоденному житті якщо вона турбується лише про себе. Саєнтологія вважає таку людину такою, яка втратила своє вроджене духовне уявлення про сім інших динамік і відчуття відповідальності за них. Із духовним зростанням людини зростає її інтерес до інших сфер життя. Людина набуває переконаності в значимості сім'ї, необхідності вносити свій вклад у справи групи і брати участь у її діяльності, яка направлена на допомогу людству в цілому.

Саєнтологія вчить, що, приймаючи будь-яке рішення, люди повинні враховувати, чи не зашкодить це рішення якійсь із динамік. Тому найкращим рішенням для саєнтолога є те, яке приносить найбільше користі найбільшому числу динамік. Найкращою поведінкою саєнтолога вважається та, при якій людина найкраще зростає духовно і бере участь у всіх динаміках. Найбільш етичним вчинком є той, який сприяє росту всіх динамік, найменш етичним — який завдає їм найбільше шкоди. Таким чином визначаються такі поняття, як "добро" і "зло". Зло — це те, що направлене проти виживання. Тому саєнтологи закликають своїх членів жити чесно і етично, щоб покращити не лише свої життєві умови, але й умови життя сім'ї, народу, всього людства. Більше того, саєнтолог несе відповідальність за покращення життя суспільства такою ж мірою, якою він відповідальний за свій власний добробут. Адже від цього залежить його духовне спасіння.

Таким чином, саєнтологія має одну із базових характеристик будь-якої релігії — доктрину відплати. Як зазначає один із

23

провідних фахівців із судового релігієзнавства Ю.Тихонравов, є релігії, які "не мають сформованого культу, священного Писання (безписемні культури), організованих громад, віри в надприродне тощо. Але немає релігії без віри у відплату".¹ В саєнтології доктрина відплати має такий вигляд: не можна здійснювати шкідливі дії (оверти), оскільки вони, за законом причинності, роблять людину несвідомою і страждаючою лялькою фізичного світу. Людина повинна здійснювати добрі і раціональні вчинки — в такому випадку вона стає причиною того, що з нею відбувається, і може набути звільнення від страждань.

Моральні принципи саєнтології закладені в Кредо Церкви та Кодексі саєнтолога, Кодексі одітора, Кодексі супервайзера, Кодексі честі. Ці документи забороняють загальновизнані негативні дії (вбивство, крадіжки, брехня тощо), а також будь-які дії, які роблять шкоду саєнтології. Порушення жорстко відслідковуються. Для цього у внутрішніх структурах Церкви існують Комітет із розслідувань, Ради етики, Суд капеланів, які визначають міру провини того чи іншого члена Церкви. Покарання як такі не застосовуються — вважається, що порушник повинен сам виправити результати свого неетичного вчинку і відшкодувати Церкві причинену шкоду (якщо така є). Найсуворішим покаранням є вигнання з Церкви. Проте вірний може згодом повернутися в Церкву, якщо повністю усвідомить свою вину і виправиться.

Саєнтологія пропонує власну світоглядну модель, як сучасне релігійне новоутворення, яка задовольняє світоглядні потреби сучасної людини (представника західного техногенного суспільства). Саєнтологія свідомо не використовує тих світоглядних базових ідей, які тією чи іншою мірою суперечать нинішнім науковим знанням або не приносять безпосередньої суспільно-світоглядної користі.

Тому можна погодитися із думкою відомого дослідника релігій Б.Вілсона, який стверджує, що саєнтологія є одним із новітніх релігійних рухів, який має риси, характерні в основному для рухів західної релігії. Ця релігія використовує понятійний

¹ Тихонравов Ю.В. Заключение эксперта-религиоведа на вероучение и практику Церкви Саентологии // Религия и право. — 2001. — № 3. — С. 20.

24

апарат, який є сучасним, розмовним і не містичним, вона презентує свої догмати як об'єктивні. А тому концепція саєнтологічного спасіння має як безпосередній, так і абсолютний вимір. "Велика привабливість цієї релігії для населення розвинутих країн західного світу зробила її центром уваги серед соціологів й інших вчених у галузі сучасної релігії".¹ Головною складовою сотеріологічної концепції прагматичної релігії, на думку В.Джеймса, є те, що "світ зростає не як ціле, а частинами, завдяки діяльності своїх окремих частин".²

Застосовувана саєнтологами методологія та релігійна технологія засвідчує чітку спрямованість на забезпечення запитів людини західного техногенного та інформаційно перенасиченого суспільства. Крім того, в саєнтологічній релігійній концепції прослідковується послідовний прагматизм віровчення, яке передбачає не лише раціональне підґрунтя викладу доктрини, що уможливлює її критичну верифікацію, а й спрямування на отримання конкретної досвідної користі індивідом. Це проявляється, зокрема, в програмі індивідуальної сотеріології — особистого вивільнення на різних рівнях буття від феноменальної обумовленості.

Крім того, Церква саєнтології має виразні риси оригінального новітнього релігійного напряму харизматичного типу.³ Серед харизматичних рис виділимо: Хаббард відкрив духовні знання для особистого спасіння кожного бажаючого спастися; знання дані лідеру у всій повноті і ніякі доповнення неможливі — останні лише спотворюють знання; внутрішній світ новонаверненого трансформується під впливом зіткнення з особистісним досвідом Засновника, що присутній у книгах, лекціях і фільмах Хаббарда; Засновник не може бути замінений, ніхто не може навіть теоретично претендувати на авторитет і владу Засновника; на основі духовного

¹ Уилсон Б. Саентология. Анализ и сравнение ёё религиозных систем и доктрин.// Саентология. Теология и практика современной религии. Справочная работа. — С. 119.
² Уильям Д. Прагматизм и религия // Джеймс Уильям. Воля к вере. — С. 319.
³ Дет. див.: Сиверцев М.А. Экспертиза. Саентология: путь духовной самоидентификации. — М., 1995. — С. 12-13.

25

послання створений релігійний орден, становище в ієрархії якого залежить виключно від духовних досягнень індивіда; служба в храмах саєнтології будується виключно на цитатах із текстів Засновника і свідчень тих членів Церкви, які змінили своє життя під впливом саєнтології.

Таким чином, Хаббард постає в ролі своєрідного Спасителя, який показав іншим і сам пройшов шлях спасіння, духовної самореалізації. Подібна сотеріологічна ідея характерна для більшості відомих релігій. А саме — повернення після прийняття віровчення до "незаплямованої" людської сутності, яка існувала на початку часів, повернення до світу досконалих людей, які матимуть ідеальне суспільство ("кліровану планету"), де кожен зможе максимально розкривати свій потенціал. І хоча в нинішньому світі ці ідеї сприймаються як різновидність утопічних ідеї, в цілому вчення Церкви, її моральні ідеали корелюються з тими загальними ідеалами людства, які є основою нинішніх демократичних суспільств.

26