Доктринальна саєнтологічна література не підриває безпеку та не порушує цілісності України

Аналіз поданої для експертизи віронавчальної літератури саєнтології, вивчення релігійної практики Церкви дозволяє зробити висновок, що в ній немає ні прямих закликів, ні опосередкованих положень, ні скритих, завуальованих текстів, які б були спрямовані на підрив безпеки та цілісності будь-якої держави, в тому числі й України. Представники Церкви не можуть вести пропаганду війни, соціальної, расової, національної ворожнечі, людиноненависництва тощо, оскільки це суперечить їхньому віровченню — спасіння (звільнення тетана) можливе лише через зникнення названих явищ. Члени Церкви заявляють про свій політичний нейтралітет. Це було підтверджено і в інтерв'ю із керівництвом та вірними саєнтології.

Принциповим питанням для оцінки нової взагалі чи нетрадиційної для певного регіону чи країни релігійної спільноти є те, чи її віроповчальна доктрина, культова практика і соціальна діяльність є такою, що кидає виклик громадянському спокою у

48

країні, правам і свободам, а також здоров'ю людей, моральним засадам суспільства, або маніфестація членами нової (нетрадиційної) групи своїх релігійних переконань є такою, що не є усталеною і не співпадає з традиційними для певного регіону уявленнями про те, що таке релігія і як вона має виявлятися.

Іншим принциповим питанням у цьому сенсі є з'ясування характеру, спрямованості, потужності і реальності небезпеки соціального протесту, який несе у собі та чи інша релігія. Якщо не завжди, то надзвичайно часто релігійні системи оцінюють іманентні суспільні устрої як незадовільні, зіпсовані, абсолютно несумісні з трансцендентно проповідуваними істинами. Але засоби з виправлення "цього світу", пропоновані різними релігійними спільнотами, часом є кардинально відмінними — від інфільтрації урядів своїми вірними (членами) до абсолютно ескапістської поведінки; від закликів до насильства аж до фізичної втечі в безлюдні місцевості.

У випадку з Церквою саєнтології найбільш складні вузли у відносинах з суспільствами, урядами, антикультівськими організаціями сфокусувалися навколо таких її рис.

По-перше, це проаналізовані вище доктрина і практика, які відчутно відрізняються від усталених — особливо це стосується психологічного впливу на особистість. Саме цей аспект викликав найбільш гостре протистояння у відносинах церкви з урядами, громадськістю та медициною.

По-друге, це соціальний фокус саєнтології. На відміну від багатьох інших новітніх релігійних рухів і організацій, які зосереджуються (чи починали свою діяльність в тій чи іншій країні) на суспільних аутсайдерах, расових меншостях, нижчих класах і декласованих елементах, вчення Р.Хаббарда очевидно було направлене і зверталося до успішних, які прагнуть або стати ще більш успішними, або ж подолати тимчасові складнощі, котрі їм у цьому заважають. Нове вчення не поривало із суспільством, не оголошувало світ безнадійно зіпсованим і обіцяло не лише трансцендентні, але й поцейбічні винагороди. Відповідно, новітня стратегія швидко привабила значну кількість нових членів. А тому соціальна практика Церкви виглядала і виглядає стратегією радше корпорації, ніж релігійної спільноти у традиційному сприйнятті.

49

По-третє, це практика платних послуг, яка здійснюється набагато більш відверто, ніж це велося і ведеться в більшості релігійних організацій, де подібна практика також існує.

І нарешті, це діяльність окремих функціонерів і офісів Церкви, які мали відверто протизаконний характер й в певний час істотно заплямували репутацію Церкви саєнтології, про що йтиметься трохи нижче.

Цей комплекс особливостей й зумовив, на наш погляд, численні атаки на Церкву саєнтології та спричинив таку велику кількість судових процесів, що в авторитетній "Encyclopedia of Religion and Social Science" Церква саєнтології характеризується як litigious — тобто така, що схильна постійно звертатися до судових інстанцій і вести судові процеси. Щоправда, в цій же енциклопедії визнається, що деякі з цих процесів стали класичними у світовій практиці захисту релігійної свободи у всьому світі.

Треба відразу зазначити також, що поширені не лише в антикультистській літературі, але й і в медіа та популярній літературі заяви стосовно заборони Церкви саєнтології в "цивілізованих" країнах не відповідають дійсності. Насправді, Церква визнана у релігійному статусі у значній кількості країн, у тому числі в США, де цьому визнанню передувало десятирічне дослідження фінансової активності Церкви з боку фіскальних органів. Однак у цілій низці країн й досі тривають суперечності і судові позови, пов'язані з набуттям статусу релігійної організації, якого домагаються саєнтологи.

Зважаючи на важливість питання визнання саєнтології в західноєвропейських країнах, вважаємо за необхідне більш широко зупинитися на цьому питанні.

У деяких країнах Західної Європи Церква саєнтології не вважається "релігією". Так, міністр освіти і у справах релігій Греції своїм рішенням (№А3-88/17.10.2000) відмовив Церкві саєнтології у дозволі на відкриття молитовного будинку на підставі того, що вона не є релігією. Так само, 9 грудня 1999 р. Комісія з благодійності Англії відмовила Церкві саєнтології у праві бути зареєстрованою як каритативна організація в Англії. Комісія визначає релігію, як "віру у Вищу силу і вираз цієї віри через поклоніння." Відтак, комісія

50

вказала, що хоча саєнтологія передбачає віру у Вищу сутність, ця віра не маніфестується через поклоніння".

Найбільш складно розвиваються відносини Церкви саєнтології з гілками влади у Франції, де 2000 р. було прийнято "антикультівський" закон, що викликав доволі критичну реакцію навіть з боку представників традиційних релігійних кіл країни. Церкву саєнтології було включено до списку 173 сект, чия діяльність викликає підозру. Хоча у липні 1997 р. Апеляційний суд Ліону визнав, що Церква саєнтології переслідує релігійні цілі і є релігійною організацією, повідомлення церковних прес-служб про те, що це рішення стане тріумфальним вододілом, виявилися передчасними. 14 березня 2000 р. Церква виграла у Європейському суді ще одну справу проти Франції (справа С-54/99), пов'язану із прагненням встановити дозвільний режим на трансфер коштів, які надходили Церкві з-за кордону із міркувань "громадської безпеки". Але у травні 2002 р. Церкву було визнано винною у порушенні закону Франції щодо конфіденційності і оштрафовано на 8 тис. євро за розсилання літератури колишнім членам, які цю літературу не замовляли. У травні наступного, 2003 р. французький слідчий магістрат звинуватив двох співробітників Церкви у шахрайстві і незаконному лікуванні за допомогою фармації. У липні 2002 р. Паризький суддя Коллет Бісмут-Саро ухвалила, що справа у звинуваченні Церкви у шахрайстві і незаконному лікуванні за допомогою фармації, яка тривала 13 років за позовом колишнього члена Церкви Хуана Естебана Кордеро не може бути направленою до суду. Нині Церква звернулася до Європейського суду з прав людини і йдеться у кінцевому рахунку про те, чи отримає закон 2000 р. правозастосувальну практику.

Ціла низка судових процесів щодо статусу Церкви саєнтології та її природи слухалася в німецьких судах. Наразі їхні наслідки виглядають позитивними для Церкви.¹

¹Наприклад, регіональний суд Франкфурта-на-Майні 7 жовтня 1988 р. заявив: "Церква саєнтології є визнаною релігією в Німеччині і є захищеною статтею 4 Конституції ФРН, яка гарантує свободу релігії".

У рішенні Штутгартського окружного суду (No.13 C 3687/76 від 8 грудня 1976 р., справа Hans Peter Fuger v. Stuttgart Church) наголошувалося, що "Церква

51

є релігійною громадою, яка пропонує вчення, що ґрунтується... на віруваннях, спрямованих на покращання добробуту і самовідчуття людини."

5 червня 1985 р. Баварський державний адміністративний апеляційний суд виніс ухвалу (справа No.5 B85 A2190, Church of Scientology Germany, Hubbard Scientology Organization of Munich Inc., v. City of Munich), згідно з якою "Одітінг є невідокремною частиною вчення саєнтології згідно з саморозумінням Церкви і, виходячи з цього, термін "комерційна установа" не може бути застосованою до Церкви".

4-й Цивільний суд регіонального суду Франкфурту-на-Майні вирішив (справа Gebauer V. Church of Scientology of Frankfurt e.V., No. 2/4076/92 від 27 травня 1992 р.), що немає свідчень того, що Церква спрямовується на досягнення прибутку. Це ж підтверджується у рішенні окружного суду Франкфурта-на-Майні (№ 73 VR 6603 від 17.03.1988 р.).

Штутгартський суд знайшов, що поширення свого віровчення на вулицях — законне право членів Церкви саєнтології, захищене Конституцією ФРН (No.49711 292249 від 30 січня 1985 р. People V. Karl Friedrich Munz Stuttgart District Court).

Регіональний суд Мюнхена, 6-та палата з цивільних справ ухвалив, що "саєнтологія є релігійним віруванням, яке не може бути оціненим з наукової точки зору і її служіння мають релігійну природу" (справи Kager V. SKD, Ertl V. SKD №№ 60 5709/82, 60 66895/82 від 7 січня 1993 р.).

Гамбурзький суд у позовах OVG Bs III 326/93, 11 VG 1650/93 від 24 серпня 1994 р. виніс рішення, що докази, надані позивачем, говорять про те, що згідно з вченням саєнтології, відповідна Церква конституює свою спільноту у сенсі 4-ої статті Конституції ФРН. Те, що Церква саєнтології підпадає під захист саме 4-ої статті Конституції, яка захищає свободу релігії, підтверджено також рішеннями адміністративного суду Берліну (справа No. VG 1A 73.86 Scientology Kirche Berlin . the State of Berlin від 12 жовтня 1988 р.), адміністративним Судом Франкфурту-на-Майні (справа No. IV/2 E 2234/86 від 4 вересня 1990 р.,Scientology Mission of Frankfurt v. City of Frankfurt ), рішенням Фрайбурзького суду від 6 лютого 1996 р. (в останньому навіть наголошується, що за жодних обставин не можна припустити, що Церкві саєнтології може бути відмовлено від захисту на підставі 2 параграфа 4 статті Конституції Німеччини).

Вищий Суд Гамбурга у справі № 71 T 79/85 від 17 лютого 1988 виніс рішення, що "саєнтологія є релігією bona fide, тобто не лише єднає осіб у ідеологічних цілях, але й спрямовується на досягнення трансцедентальної мети".

Ганноверський окружний суд у справі No. 260 — 347/90 від 19 вересня 1990 р. виснував, що сповідання релігії не є лише такими культовими актами як богослужіння, збір пожертв, молитви, отримання причастя, демонстрація церковного прапора, дзвоніння у дзвони. Воно також включає у себе інші вияви релігійного і ідеологічного життя, особливо місіонерську активність, якою поширюється власне віра".

Штутгартський суд у справі No. 27 0 417/92 Graf V. Dianetics Center Stuttgart від 9 грудня 1992 р. ухвалює, що "одітинг є релігійною активністю і це фокус релігійної практики Церкви".

Регіональний суд Франкфурта-на-Майні (справа No. 2/4 0 235/92 Koch V. Church of Scientology of Frankfurt від 24 лютого 1993 р.: "Надання послуг є частиною релігійної та життєво-філософської практики, що базується на вільному практикуванні релігії". Цей же суд у справі No. 2/4 0 471/88 Emiliano Padin V. Mission of Scientology of Frankfurt від 7 червня 1988 р. ухвалив, що одітинг не є втручанням у сферу медичного терапевтичного лікування, а є релігійною духовною практикою.

Районний суд Мюнхена (I) у своїй ухвалі в справі No. 23 0 4805/9230 березня 1993 р. Goepel V. Nymphenburg Mission зазначив, що оскільки Церква саєнтології є релігійною спільнотою, оплата, здійснювана позивачем, має розглядатися як внесок на цілу асоціацію. Надані послуги характеризуються релігійною мотивацією і не можуть бути оціненими з фінансової точки зору. Оплата, яку здійснював відповідач, була внеском на утримання організації відповідача.

52

Позитивними для саєнтології у кінцевому рахунку були і рішення судів інших країн: наприклад, 13 березня 2000 р. рішенням шведського суду саєнтологія була визнаною "релігійною громадою" і зареєстрована під номером 802006-5853; 5 жовтня 2000 р. Церква саєнтології виграла у Мілані справу, яка тривала понад 20 років, і була визнаною релігією і цим судом, який вважається "матір'ю всіх італійських судів".

Дуже важливим не лише для Церкви саєнтології, але й для розуміння принципів релігійної свободи у сучасній Європі, а також для правового розв'язання проблем, які виникають на ґрунті новітніх релігійних рухів та для обговорюваних тут контроверсій, мало рішення стосовно Церкви саєнтології, яке ухвалив 8 жовтня 1997 р. італійський Верховний Суд. Цьому рішенню передували контраверсії, пов'язані із тим, що хоча деякі італійські суди визнали саєнтологію релігією (у тому числі суди Рима і Турину), Міланський апеляційний суд 2 грудня 1996 р. вирішив інакше. При цьому судді визнали відсутність юридичної дефініції релігії і що нині в італійському законодавстві не має жодного корисного елементу, який би дозволив відокремити релігійну організацію від інших соціальних груп. Разом із тим, Міланський суд усе ж зупинився на дефініції, згідно з якою релігія є системою доктрин які виходять з існування Вищої Сили, що має відносини з людиною, котра (людина) має відносно цієї Сили певні обов'язки послуху і благоговіння.

Верховний Суд Італії анулював рішення Міланського суду,

53

вказавши на те, що теїстичне витлумачення "Вищої Сили" як "неприйнятне" і "помилкове", оскільки воно ґрунтується виключно на Біблійній парадигмі. Відтак, ця дефініція виводить за рамки релігії буддизм, хоча Італійська буддистська спілка визнана в країні релігійною організацією. При цьому буддизм не пропонує прямого зв'язку з Вищою Силою. Верховний Суд підтвердив, що самоідентифікації групи недостатньо, щоби визнати її релігійною, але визнав необхідним брати до уваги таке. Посилання на "загальну думку" щодо того, чи є та або інша група релігійною має означати швидше думку науковців, ніж громадську думку, оскільки громадська думка часто є ворожою щодо релігійних меншин.

Більшість вчених, відзначив Суд, віддає перевагу більш широкій дефініції релігії, достатньо широкій для того, щоби включати і саєнтологію, котра "спрямовується на звільнення людського духу через усвідомлення наявності Божественного духу в кожній людській особі. Далі Верховний Суд зупинився на аргументах, які застосував Міланський Суд, відмовляючи саєнтології у релігійному статусі. Перше, що це є синкретичне утворення, яке пропонує нове оригінальне вірування. Верховний Суд не визнав цей аргумент релевантним, оскільки синкретизм не є рідкісним явищем серед релігій і багато нині традиційних християнських деномінацій демонструють насправді дуже мало оригінальних рис, якщо їх порівнювати зі старішими деномінаціями.

Другий аргумент, згідно з яким саєнтологія представляє себе потенційним членам як наука, а не як релігія, Верховний Суд також відкинув, вказавши, що принаймні від часів Томи Аквінського теологія претендує не те, щоби вважатися наукою. Суд, по-третє, відзначив, що свідчення колишніх членів, які цитувалися в рішенні Міланського суду і які говорять, що саєнтологія не релігія, а фасад для кримінальної активності, не репрезентують всіх колишніх членів, велика кількість яких насправді виступали на захист цієї Церкви у суді. Верховний Суд також не прийняв аргумент, згідно з яким засновник саєнтології Р.Хаббард, як це випливає з його текстів, був "надмірно" зацікавлений у грошах. Як зазначив Суд, така зацікавленість у грошах є "надмірною", але не більшою, ніж її виявляла католицька Церква у минулому при зборі коштів.

54

Він також зазначив, посилаючись на практику католицької Церкви, що продаж послуг Церквою є більш поширеним, ніж це знайшов Міланський суд.

Що ж до власне "проблемних" текстів, де йдеться про гроші, то вони складають незначну частину величезної літературної спадщини Хаббарда. До того ж, вони є здебільшого циркулярними листами для службовців, відповідальних за фінансові програми. Суд не знайшов доказів того, що книги Хаббарда продавалися для особистого збагачення, а не для залучення членів, що характерно для всіх релігійних організацій. У 1992 р. на прохання податкових органів США один з найбільш авторитетних дослідників американських релігій Дж.Г.Мелтон підготував звіт щодо організації фінансування своїх витрат у різних Церквах і релігійних спільнотах США, де не згадувалася Церква саєнтології, але йшлося про поширеність/ непоширеність практики оплати за церковні послуги на базі quid pro quo. Дж.Г.Мелтон аргументовано довів, що ця практика поширена серед більшості американських релігій.

Нарешті, п'ята проблема, що її обговорював Верховний Суд, стосується звинувачень у "шахрайському продажі" технік або зловживань щодо особливо вразливих клієнтів, яким продавалась Діанетика. Така діяльність, відзначив Суд, повинна каратися. Але Суд не знайшов доказів того, що така активність стосується не "девіантної поведінки" кількох членів Міланського відділення Церкви, а всієї Церкви саєнтології. Рішення Верховного Суду Італії містить ще одне важливе положення, яке стосується міжнародних правових дискусій у сфері новітніх релігійних рухів. Він відзначив, що відсутність правової дефініції релігії в Італії як і будь-де, не є випадковим. Будь-яка дефініція миттєво стає застарілою і, фактично, обмежує релігійну свободу. Набагато краще, наголосив Суд, не обмежувати дефініцією широке поле релігійної свободи. "Релігія" є всеохопним концептом і суди повинні лише інтерпретувати її в рамках специфічного історичного й географічного контексту, беручи до уваги погляди вчених.

Таким чином, напруження у відносинах Церкви саєнтології з органами влади, особливо виконавчої, в ряді країн Західної Європи дійсно існує, але рівень напруги зменшується. До послаблення

55

негативістського іміджу Церкви спричинилася її реорганізація, передовсім це стосується ліквідації наприкінці 1970-х рр. Охоронного офісу (Guardian Office) Церкви саєнтології, чия діяльність спричинила найбільш серйозну кризу в її історії і призвела до різких звинувачень на адресу Церкви.^* І, як наслідок, — до досить кардинальної "чистки" керівних структур Церкви та серйозної реорганізації та ліквідації Офісу. Особливо радикальними були зміни у 1980-1981 рр.

Подальшому покращенню сприйняття Церкви саєнтології сприяло те, що вона продемонструвала готовність до відкритості, що в свою чергу спричинилося до визнання за нею статусу неприбуткової релігійної організації як у США, так і в ряді інших країн. Відіграло свою роль і те, що результати великої кількості судових процесів виявилися на користь Церкви. Аналіз її доктрини, практик, надання послуг тощо, здійснене у широкому порівняльному контексті засвідчили, що компоненти релігійного комплексу у Церкві саєнтології зрештою принципово не відрізняються від усталених релігій, хоча маніфестуються у відмінних формах.

Очевидно також, що деякі звинувачення можна висувати до будь-якої релігійної спільноти і вони дійсно висуваються спочатку в надзвичайно гострій алармістській формі, яка (форма) зумовлена вирішальною мірою незвичністю доктрин і практик. Насправді, придивімося пильно до наступних звинувачень, а саме: Церква спокушає своїх членів до вступу до неї (безсмертям, здоров'ям, уникненням вічних мук тощо); Церква рекламує себе, оголошує себе найкращою; говорить про неістинність інших; вимагає відданості; закликає до грошових пожертв; прагне поповнювати свої шеренги.

І цей перелік можна продовжувати. Але чи багато з нині існуючих Церков і релігійних організацій не підпадають під наведені характеристики?

^* Заснований 1966 р. (коли Хаббард оголосив, що він залишає всі офіційні посади в Церкві, у тому числі — виконавчого директора і члена ради директорів) з метою правового захисту Церкви та її піару, цей офіс перетворився на, по суті справи, шпигунську організацію. У 1977 р. цю діяльність було викрито ФБР. Проти 11 співробітників Офісу були висунуті звинувачення, за якими 1979 р. їх було засуджено до від чотирьох до п'яти років ув'язнення.

56

Між тим, мірою "рутинізаці" відповідних доктрин і практик у певному культурному контексті, реакція до незвичних форм стає більш терпимою, особливо, якщо релігійна спільнота не демонструє відторгнення від суспільства і в максимі "світ гине і повинен бути спасений", змінює акцент з першої частини на другу. Якщо звернутися до Церкви саєнтології, то відчутну роль в її більш позитивному сприйнятті відіграли і позитивні відгуки на її соціальні програми, в першу чергу — реабілітації наркохворих і попередження рецидивів серед ув'язнених. Особливо позитивною була реакція на досить ефективну діяльність волонтерів Церкви під час роботи з тими, хто працював на руїнах Всесвітнього торгівельного центру після трагедії 11 вересня 2001 р.¹

¹ Див.: Religious Leaders Takes His Calling to Ground Zero // The New York Times. — September 20, 2001.

57